Мабуть, я не є об’єктивним, проте на мій погляд кафедра електропривода, яка мене випустила у 1972 році і де я пропрацював згодом 12 років, є кращою кафедрою в нашому ДГІ – НГАУ – НГУ.

Тут працювали і працюють висококваліфіковані фахівці і чудові люди. Думаю, що це не в останню чергу можна пояснити тим, що спеціальність, яку вони обрали і котрій навчають студентів, є центральною серед електротехнічних спеціальностей. Інженер-електрик (зараз – електромеханік) має не тільки знать, як здійснюється перетворення електроенергії на всі види механічного руху, а й глибоко розбиратися в системах автоматичного керування електроприводами. Фахівець з автоматизованого електроприводу, так би мовити, знаходиться у центрі технологічного процесу, ретельно вдаючись як у тонкощі технології, яка формує вимоги до електроприводу, в питання електропостачання, без якого неможлива робота жодних агрегатів, так і в усі сучасні засоби автоматизації, що забезпечують високу якість продукції. Можливо, необхідність такої «всебічності» і сформувала не тільки професійні, а й людські якості викладачів і співробітників кафедри.

З початку існування кафедри до її складу належали чудові фахівці, прекрасні педагоги. Серед них доцент Полтава Л.І. – перший завідувач кафедри (курс “Теорія електропривода») – вельми строгий, котрого побоювалися всі студенти, проте я не пам’ятаю жодного сумніву відносно справедливості поставленої ним оцінки. Професор Крюков Д.К – наш, без перебільшення, рідний батько (за той час, коли він завідував кафедрою, захистили кандидатські дисертації 15 співробітників). Доцент Магідсон В.В. (курс «Автоматичне керування електроприводами») – фахівець не тільки у своїй професійній царині, а й чудовий знавець музики та поезії. Доцент Козло В.К. – чудовий спеціаліст, що підготував чотирьох кандидатів наук. Професор Воробйов О.А. – керівник моєї дисертаційної роботи, що прийняв кафедру після трагічної загибелі Д.К. Крюкова, и у вельми складних умовах 90-х років зміг не тільки зберегти кадровий потенціал кафедри, а й примножити його молодими викладачами. Професор Воскобойник В.Е. – ерудит у сфері систем автоматичного керування приводами. Професор Донченко В.Л. – знавець приводів безлічі машин, душа кафедри. Професор Колб А.А., що прийняв естафету викладання теорії електропривода, автор підручника з цієї дисципліни. Доцент Машковський В.А. – чудовий методист, що згодом 10 років завідував кафедрою електротехніки. Я перелічив тих викладачів, які мене вчили. Хочу сказати багато теплих слів і про тих чудових фахівцях і справжніх товаришах, з якими я працював на кафедрі і які зараз працюють у нашому виші. Це: нині проректор з наукової роботи, член-кореспондент НАН України, професор О.С.Бешта, професор М.М.Казачковський, доцент кафедри БІТ М.І.Школа, професор кафедри метрології В.С.Хілов, доцент кафедри ЕКІТ В.А.Нєцвєтаєв.

Усі ми – випускники кафедри електропривода – вдячні кафедрі за набуті нами знання та уміння, за її наукову школу, за душевні відносини між співробітниками.

Щодо мене особисто, то я з упевненістю можу сказати, що саме систематична освіта в виші, тобто освіта, отримана завдяки строго вивіреній системі знань і умінь, сформували мене як інженера в галузі автоматизованого електропривода, значною мірою підготували до дослідницької роботи, якою я займався понад двадцять років, і заклали фундамент викладацької діяльності.